Книга в моєму житті

                                                  Книга – не тільки стосик макулатури в пістрявій

                                                  палітурці, а й слова, що написані на сторінках

         Протягом усієї історії людства книга була скарбницею знань, спадщиною для нащадків, ниточкою між минулим і майбуттям, досвідом та навчанням…

         Виховання жодного з нас не обходилось без книг. Так батьки читали нам на ніч казки, часто і самі придумували оповідки. Ми ототожнюємо дитинство із барвистими героями у вбраннях веселкового спектру, дивовижними істотами, котрі ніколи не житимуть у нашій смутній реальності… А що змінилося? Чому ми стали “іншими”? Ми подорослішали… Ми проходили етапи розвитку особистості один за одним, не скидаючи обертів, долаючи перепони, не сходячи з дистанції, кінець якої – смерть… Коли ми на стежці життя – все змінюється довкола нас, наче ми статична точка у Всесвіті, з’являються нові і будуть до болю знайомі обличчя, тебе кидає між головними і другорядними подіями великої п’єси, наче м’ячем-стрибунцем. Це все змінює і тебе… А десь там за ними лежить Книга, це той камінь, що першим у тебе летить і робить стійким, це та блискавка, що пронизує тебе, усі твої нутрощі, це та вода, в якій ти тонеш, повітря, що тебе виповнює, здимається дужим подихом в твоїх легенях. Але тебе тривожить не ліс, котрим колись була книжка, не стос паперу, а слова, що міцно закарбовано між волокнами. Ти усвідомлюєш їх силу. Слова впиваються в тебе, травмують, змінюють, мов шмат глини, змушують прокинутись і думати…

         Такою величною поставала книга і в моєму житті. В далекому дитинстві вона викидала зі свого бездонного нутра всі мої фантазії, породжувала нові, розважала. Тоді мене з нею познайомили батьки, навчили читати, розуміти її. Пішовши до школи, я не забувала про свою супутницю. Це були прекрасні часи – часи неозорої фантазії, безтурботності, казковості. Та все прекрасне завжди швидко минає. Минали роки, я дорослішала, до рук потрапила вже серйозніша література, це трапилося мимоволі і непомітно. Одного разу, випадково озирнувшись, я побачила зяючу прірву між книгою мого дитинства і тою, яку я тримаю в руках. Але діяти щось було надто пізно – дороги в минуле не знайти, вороття не буде, нічого не змінити… Щоб жити, слід йти… Життя  - велосипед,  коли хочеш тримати рівновагу,  крути педалі. В моїй свідомості змінювалися цілі епохи – від  однієї книги до іншої. Я минула епоху Гаррі Поттера, Нарнії, мушкетерів, добу детективів, героїв, шабаші відьом та упирів, демонів. Я пізнала жах залишатися в темряві після творів Едгара По, Стівена Кінга, боячись стулити повіки, щоб мене хтось, з необачності, не з’їв. Мені доводилося бачити світ майбуття очима Рея Бредбері, занепад – очима Сюзанни Колінз. Сюжети починалися і обривалися на урочистих словах, але продовжувались в звивинах мого мозку. Герої різних історій перепліталися між собою і формували надістоту з індивідуумів, кожен з яких уособлює в собі кращі риси людства. Так, це був ідеал суспільства, якому не місце в нашому світі, воно повинно бути поруч, але бути недосяжним, паралельним світом з книг Філіпа Пулмана…

         Я не маю права мовити, що книги “спожиті” мною на сніданок, обід та вечерю,  ніяк не стали частиною мене. Я – це усі герої, з котрими  себе ототожнювала. Це – складна метафізична суміш та симбіоз Герміони Грейнджер, Корвіна Корі, Ірки Хортиці, Катніс Евердін. Кожен з них залишив щось у мені, певний слід, з яким далі прямувати обраним вектором. Сподіваюся мені вдасться  прищепити любов до книги нащадкам. Втративши нитку з минулого – ми втратимо себе.

Бібліотека – аптека душі

Дивною і ненатуральною здається

                                                                               людина, яка існує без книги…

Т.Г.Шевченко

  Тиша століть упорядкована на найзвичайніших полицях… Тонни мудрості та запах безкінечних мрій та спогадів. Як багато в собі може помістити декілька друкованих рядків! Як безмірно багато почуттів вписано в звичайний папір! Вся історія людства, всі важливі досягнення та думки, еволюція людської моралі – все це зібрано в одному, безперечно магічному, місці. «Культурно-освітній заклад, що здійснює збирання, опрацьовування друкованих та рукописних матеріалів, організовує їх збереження та обслуговує ними читачів» - так звучить визначення бібліотеки, та я переконана, що це місце в певному роді є чарівним та унікальним у своїй функції.  

  Коли ти ступаєш на поріг бібліотеки, здається, що стрілки годинника мимовільно зупиняються, і ти маєш час облетіти цілу планету, маєш право дослідити таємні документи, можеш стати свідком чиєїсь історії кохання. Хіба це не магія? Це зовсім інший світ, у якому ти, під впливом чужих, цілком сформованих думок формуєш себе як особистість. Людина схожа на губку, яка вбирає у себе як корисне, так і шкідливе. Книга ж дає тобі шанс самому осмислити і вибрати те, що інформаційно тобі необхідне, або те, що вплине на модель твоєї поведінки у майбутньому. З цього напрошується висновок, що суспільство без читання, а відповідно й книги, не може існувати. Джерело мудрості та каталізатор для рушійних сил прогресу з часів свого існування є невідє’мною частиною поступу людини до розвитку у всіх сферах свого життя. Вражаючим для мене є те, що копаючись у свідомості самого письменника, ти знаходиш відповіді на питання, що турбують в першу чергу тебе, тобто ти знаходиш себе у свідомості іншої людини. Це неймовірний зв’язок між людством в цілому.

  Людина – істота слабка та схильна до сумнівів. Часто, у  житті наступають  такі моменти, коли ти губишся у метушні навколишнього світу, коли сили рухатись далі поступово зникають  і ти потребуєш відпочинку. Так, безсумнівно, на допомогу тобі завжди зможуть прийти рідні та друзі, але інколи душа прагне спокою та відновлення. Труднощі, негаразди та емоційні потрясіння руйнують здатність людини до активного життя, вони ніби по цеглинкам витягують із тебе сили та натхнення. Розуміння хто ти і що ти хочеш брати від кожного дня –необхідні. І я глибоко переконана, що книга - найкращий лікар, психолог та друг.
Не забувайте, що поруч з вашою домівкою завжди є місце, де вас чекають найвидатніші люди планети, які готові  зрозуміти тебе  і дати пораду. Залишитись на самоті з мудрістю, вилитою в слова, - це найкращі ліки від будь-якого морального виснаження.